Гeнeрaльний дирeктoр нaйбільшoгo в Укрaїні вирoбничo-eкoлoгічнoгo oб’єднaння підприємств щoдo пoвoджeння з відxoдaми «Укрвтoрмa» рoзпoвів прo ситуaцію із сoртувaнням і пeрeрoбкoю сміття сьoгoдні тa пeрспeктиви рoзвитку сміттєпeрeрoбнoї гaлузі
Пeрсoны
— З 1-гo січня в Укрaїні діють штрaфи зa нeвідсoртoвaнe сміття як для суб’єктів гoспoдaрювaння (від 850 дo 1700 грн), тaк і для фізичниx oсіб (від 340 дo 1360 грн). Прoтe дaлeкo нe всюди є спeціaльні сoртувaльні урни, a якщo вoни і є, тo чaстo сміттєвoз збирaє відсoртoвaнe сміття в oдин бaк і прoстo вивoзить нa сміттєзвaлищe. Як бути укрaїнцям у цій ситуaції?
— Тe, щo зaпрoвaдили цeй Зaкoн, прaвильнo, тoму щo бaгaтo відпoвідaльниx oсіб уже задумуються над питанням сортування сміття або в крайньому разі цікавляться. Тут, я думаю, потрібна сила й воля мерії передусім. Поки що нікого не штрафують, але всі розуміють, що прийде час, коли можуть спитати.
Щодо громадян, які мали б сплачувати штрафи в разі несортування сміття, то це насамперед необхідно організувати. Якщо баки стоять для роздільного збирання, тоді можна застосовувати штрафи. Якщо ж такі умови для сортування не створено й мешканцям немає куди викидати відсортоване сміття, то, звісно, ніхто не буде його сортувати. І штрафувати громадян у такому випадку недоцільно.
— Хто відповідає за сортування й утилізацію сміття?
— Ми розуміємо, що сортування твердих побутових відходів і відповідальність за несортування лежить на органах місцевого самоврядування. Адже відповідно до п. «в» ст. 21 Закону «Про відходи» визначено, що саме на органи місцевого самоврядування покладено повноваження щодо забезпечення організації збирання і видалення побутових відходів, у тому числі відходів дрібних виробників, створення полігонів для їх захоронення, а також організацію роздільного збирання корисних компонентів цих відходів.
Тому я, як генеральний директор об’єднання «Укрвторма», написав листи майже до всіх мерів міст із пропозиціями допомоги в цьому питанні, бо ми на ринку вже понад 50 років і знаємо, що робити з твердими побутовими відходами, а саме: їх необхідно відсортувати й передати сировину на переробні підприємства. Такі підприємства є у складі нашого об’єднання й поза ним. За два місяці жоден мер не відгукнувся на нашу пропозицію.
— Скільки в Україні підприємств, які займаються переробкою сміття?
— В Україні близько 1000 підприємств, що здійснюють переробку відходів, які відсортовано з твердих побутових відходів. До складу об’єднання «Укрвторма» входить близько 100 спеціалізованих заготівельних і переробних підприємств великого, середнього й малого бізнесу, розташованих у всіх регіонах України.
Діяльністю спеціалізованих заготівельних підприємств об’єднання є збирання й заготівля відходів як вторинної сировини, зокрема макулатури, вторинних полімерних матеріалів, використаної ПЕТФ-пляшки, склобою, використаної металевої тари тощо. У деяких регіонах України за участю наших підприємств запроваджено роздільне збирання твердих побутових відходів, а також надаються послуги з вивезення ТПВ.
— Уявімо, що всі почали сортувати сміття. Чи достатньо переробних підприємств, щоб упоратися з відсортованим мотлохом?
— Підприємств більш ніж достатньо. Проблема полягає в недостатності вторинної сировини, яку наша держава на цей момент закупляє закордоном.
Переробна галузь України потребує значних обсягів вторинної сировини — макулатури, полімерних матеріалів, ПЕТ-пляшок, алюмінієвих банок, склобою тощо.
Дефіцит сировини на внутрішньому ринку покривають за рахунок імпорту. Так, переробні підприємства імпортують 30 % макулатури від загального обсягу переробки, а це більш як 300 тис. тонн на рік, склобою — 20 %, а лінії з переробки вторинного пластику навіть з урахуванням імпортної сировини завантажено лише на 50 %.
Ми закупляємо сировину, яку в нас фактично викидають на сміттєзвалища. Тому необхідно організовувати роздільне збирання, щоб наші вже збудовані переробні підприємства займалися переробкою нашого сміття, а не закордонного.
— Яка ситуація із сортуванням сьогодні? Як це працює в Києві?
— В Україні у 822 населених пунктах запроваджують роздільне збирання побутових відходів. У 20 населених пунктах працюють 25 сміттєсортувальних ліній, зокрема 6 у Києві. Проте говорити про успішність сортування ще дуже рано. Для прикладу можемо розглянути частку населених пунктів, у яких запроваджено роздільне збирання твердих побутових відходів, щодо загальної кількості населених пунктів цього регіону на 2017 рік: у Вінницькій області — 2,9 %; у Житомирській — 1 %; в Одеській — 0,3 %; у Харківській — 10,9 %; у Київській — 2,8 %. Тому в нас із переробкою сміття поки що невтішні результати.
— З досвіду європейських країн (зокрема, Німеччини та Італії) бачимо, що переробка сміття — це хороший заробіток із безплатної сировини. Чи готові українці на цьому заробляти?
— Розглянемо європейський досвід у цій сфері, скажімо, досвід сортування Німеччини та Італії. У Німеччині стоять 6 баків, у яких розділяють: упаковку з різних матеріалів, скло, папір і картон, склотару багаторазового використання, органічні відходи й інше змішане сміття. В Італії всього 3 баки: для склобою, змішаного сухого сміття та органічних відходів. І потім сухе сміття вже сортують на сортувальних лініях. Там його розділяють за виглядом, кольором тощо. Я більше підтримую сортування за італійською системою.
Знову ж таки, для того щоб організувати бізнес із переробки сміття, необхідно мати немалий капітал. Так, потрібно організувати сміттєпереробну лінію, закупити спеціальні машини, контейнери, орендувати землю, забезпечити робочими ресурсами, електроенергією, пресувальними апаратами тощо. Наприклад, один депо-контейнер коштує 15 тис. грн, спеціальна відвантажувальна машина — 700 тис. грн, а необхідна для перероблювання сміття площа земельної ділянки — близько 1 га.
— Яка в нас ситуація із сортуванням небезпечних відходів?
— Звісно, існує значна кількість небезпечних відходів, які викидають на сміттєві полігони. Це градусники, акумулятори, люмінесцентні лампочки, батарейки тощо. Такі матеріали й речовини необхідно переробляти або ліквідувати за особливими процедурами. Наприклад, є певна активність зі збирання батарейок, але жодне підприємство в Україні не займається їх переробкою. На сьогодні ми можемо їх зберігати на складах, а потім відправляти закордон для переробки або ж побудувати в Україні завод для переробки цих відходів. Тому пріоритетним є запровадження законодавства щодо сортування й переробки небезпечних відходів. Мінрегіон розробив законопроект «Про батарейки, батареї і акумулятори», яким запроваджується система розширеної відповідальності виробників таких небезпечних відходів. Цей законопроект перебуває на стадії громадського обговорення.
— Чи є якісь пільги від держави під час переробки сміття?
— Операції з постачання макулатури звільнено від ПДВ. Також ми прагнемо досягти такого й для вторинних полімерних матеріалів (використаної плівки, пакетів, пляшок із-під побутової хімії, напоїв тощо). Тому що за роздільного збирання полімерів ПДВ не виникає, а коли ми його вже підготували (розсортували за властивостями, видами) й доставляємо переробному підприємству — податок з’являється, і наші підприємства отримують збитки. Як засвідчив досвід із макулатурою, звільнення від ПДВ забезпечує збільшення обсягів заготівлі цієї сировини. При цьому надходження до державного бюджету не зменшилися (податкові зобов’язання постачальників макулатури компенсовано її споживачами), а збільшилися, оскільки під час постачання макулатури виведено «із тіні» значні обсяги доходів.
Це закономірно, бо ні для кого не секрет, що через те, що такі операції не звільнено від ПДВ, багато з них відбуваються в тіні.
— Чого не вистачає для реалізації? Це брак інфраструктури, відсутність необхідного законодавчого врегулювання й механізму реалізації чи все ж таки необізнаність і байдужість громадян?
— Звичайно, треба розпочинати із законодавчої бази. Так, у листопаді минулого року було прийнято дуже важливий документ — Стратегію управління відходами в Україні до 2030 року, яка регламентує механізм поводження з відходами.
Проте в Україні зараз немає закону, який би врегульовував питання щодо фінансування поводження з побутовими відходами. Існує кілька законопроектів, у яких ініціатори пропонують по-різному врегулювати це питання.
Так, з одного боку, це ухвалення Закону «Про упаковку та відходи упаковки», у якому передбачено розширену відповідальність виробників тари (упаковки) та виробників продукції в тарі (упаковці). У такому випадку сам бізнес (виробники) фінансуватиме, організовуватиме й відповідатиме за сортування сміття. І це так Європа робить. 70 % європейських країн організовують це саме в такий спосіб.
З іншого боку, депутати пропонують запровадити екологічний податок на упаковку й відходи від упаковки. Такий податок передбачає збирання близько 6 млрд грн із виробників тари й упаковки. У цьому випадку податок буде зосереджено в держбюджеті, звідки ці кошти, як запевняють, перенаправлять на «будівництво сміттєпереробних (сміттєспалювальних) заводів». Але цей напрям не є правильним, оскільки в Україні більш ніж достатньо переробних заводів, а спалювати цінну вторинну сировину за її значного дефіциту є недоцільним. У нас проблема полягає з організацією розділеного збирання сміття.
Проте цього року обіцяють ухвалити закони, що так чи інакше врегулюють це питання.
Бесіду вела Олена Баконіна
